Документ як основа функціонування бібліотеки

За допомогою сучасних технічних засобів людство отримало можливість багаторазово конвертувати документи, що дозволяє забезпечити високу оперативність і якість поширення та зберігання інформації. Так, гра акторів записується на відеострічку (синхронний документ) і після монтажу перетворюється на кінофільм (діахронний документ), який згодом у вигляді телевізійного повідомлення демонструється глядачам (синхронний документ). Кожен телеглядач, який володіє відеомагнітофоном і відповідними навичками, в свою чергу, може перетворити дане повідомлення в відеозапис (діахронний документ) і таким чином забезпечити його довгострокове зберігання.
Для швидкої доставки користувачеві, що знаходиться в іншій будівлі, місті, країні, стаття з наукового журналу (діахронний документ) сканується і передається по електронній пошті (синхронний документ). Після прийому повідомлення може бути роздруковано і, таким чином, знову набуває форму діахронному документа, яка більш краща для сприйняття та обробки наукового матеріалу.
Виходячи з вищевикладеного очевидно, що зміст поняття "документ" потребує уточнення. У його визначенні необхідно відобразити той факт, що інформація на матеріальному носії може бути зафіксована не тільки штучним (наприклад, друкарським), а й природним способом (усне мовлення). Це дозволить зміцнити базу для визнання рівності різних видів документів, незалежно від їх матеріальної основи і способу фіксації інформації. Також потребує відображення у визначенні та обставина, що на матеріальному носії фіксується тільки нооінформація. Це допоможе відокремити документ, де інформація завжди фіксується людиною, від інших матеріальних об'єктів, інформація на яких фіксується іншими суб'єктами.
У визначенні також необхідно відобразити мету створення та існування документа. З урахуванням усього сказаного документ можна визначити як матеріальний носій, на якому природним або штучним способом зафіксована нооінформація, призначена для передачі в просторі і в часі.
Думки людини, зафіксовані в документах, відчужені від автора і продовжують існувати в подальшому вже незалежно від його волі і бажання, так як безпосередньо не пов'язані з ним як біологічним організмом. Обсяг інформації, який можна відобразити в документах, практично необмежений, а ступінь їх надійності при поширенні інформації в просторі і в часі значно перевищує природні можливості пам'яті сучасної людини.
Для досягнення кінцевої мети існування документів - передачі інформації іншим індивідам - такі необхідно поширити в просторі, щоб вони стали доступні потребуючим в них користувачам. Для поширення синхронних документів людством створено численні технічні засоби (телефон, радіо, телебачення, комп'ютерні мережі тощо), в основному на електронній основі забезпечують практично необмежене (в рамках сфери впливу людини) переміщення інформації в просторі. Разом з тим в результаті розсіювання - атрибутивного властивості інформації - створення великої кількості документів не є гарантом надійного її поширення: і в просторі, і тим більше в часі. Їх хаотичне коловращеніі в кінцевому рахунку веде до втрати для суспільства самих документів і зафіксованої в них інформації. Для забезпечення передачі інформації у часі необхідно домогтися надійного довготривалого зберігання документів. Так як зберігання синхронних документів неможливо в принципі, то мова в даному випадку може йти тільки про документи діахронні. Ефективна передача діахронні документів у часі можлива за умови їх концентрації в певних точках простору. Для виконання цієї місії людством створені спеціальні соціальні інститути, які все "генетично ... сходять до бібліотеки".
Створення бібліотек викликано постійним збільшенням в суспільстві обсягу інформації, необхідної людині для різних видів діяльності, а отже, зростанням числа різних видів діахронні документів, в яких вона відображена. Створення бібліотеки поряд з винаходом письма, паперу, книги, телефону, радіо, комп'ютера - це одна з відповідей людства на власні інформаційні запити. Отже, бібліотека не є невід'ємним атрибутом людства. Вона виникла з появою певної кількості діахронні документів і існує до тих пір, поки людство для задоволення своїх інформаційних потреб потребує діахронні документах.
Отже, до людини з різних сенсорних каналах постійно надходить велика кількість інформації про стан зовнішнього і внутрішнього середовищ. Дана інформація аналізується людським мозком і перетворюється в нооінформацію, яка на відміну від генетичної не передається у спадок і зникає зі смертю людини. Для подолання цього природного перешкоди, тобто для забезпечення наступності й поступального розвитку людства, суспільством використовується штучне засіб передачі інформації - документ, де остання відчужена від індивіда, а можливості її поширення в просторово-часовому континуумі практично безмежні і підконтрольні людям. Збір, зберігання і надання користувачам діахронні документів здійснюються бібліотеками. Даний механізм створення і поширення інформації забезпечує збереження людини як біологічного виду і розвиток цивілізації.