Організаційні фактори розвитку бібліотечної справи
Під організацією бібліотечної справи слід розуміти поєднання всіх компонентів для забезпечення успішного функціонування його як єдиного цілого, тобто розглядати бібліотечну справу як систему, в якій зв'язок між елементами та підсистемами відіграє суттєву (а в деяких випадках вирішальну) роль. Кожна бібліотека та бібліотечна мережа, незалежно від того, чи усвідомлює вона факт організаційних зв'язків з іншими елементами чи ні, об'єктивно пов'язана з ними певною системою відносин.
Зі зростанням масштабів бібліотечної справи швидкими темпами розширюються та поглиблюються внутрішні та зовнішні зв'язки, зростає суто завдань, вирішення яких потребує комплексного підходу. В результаті будь-яка істотна зміна будь-якого елемента бібліотечної системи викликає необхідність відповідної перебудови не тільки в тій ланці, де вона безпосередньо спостерігається, але і в комплексі пов'язаних бібліотечних компонентів. Наприклад, зростання обсягу фондів, зміна характеру інформаційних потреб призвели до необхідності використовувати сучасні технічні засоби, що, у свою чергу, висуває певні вимоги до структури бібліотечних фондів, кадрів, характеру довідково-бібліографічного апарату тощо. Кожна зміна обсягу та структури бібліотечних ресурсів (елементів бібліотечної справи) стає можливим завдяки наявності інших зрушень, що забезпечують ці зміни.
Високий ступінь інтернованості, тісна залежність між окремими частинами бібліотечної справи означає, що здійснення великих заходів, будь то впровадження автоматизації, задоволення нових інформаційних потреб, перетворення структури бібліотечних фондів, вимагають змін внутрішньобібліотечних і міжбібліотечних відносин, що склалися. Внаслідок цього набагато підвищуються вимоги до організаційно-управлінського механізму, покликаного забезпечити підвищення ефективності функціонування бібліотечної справи (впровадження нових методів управління, удосконалення організаційної структури бібліотек та бібліотечної справи, планування, взаємної узгодженості інтересів бібліотек та бібліотечних мереж).
У бібліотечній практиці існує певна недооцінка ролі організаційного чинника. Цілком раціональні заходи щодо вдосконалення будь-якої однієї сфери або відомчо-галузевої бібліотечної мережі не пов'язуються з тим впливом, який вони впливають на суміжні бібліотечні процеси або системи, на поліпшення (погіршення) організації бібліотечної діяльності в цілому.
Різні організаційні перетворення який завжди базуються на глибоко продуманих, зважених з урахуванням наслідків рішеннях, тому часом є обгрунтованими, до того ж здійснюються вони некомплексно і несистемно. Іноді й альтернативи організаційних рішень вибираються з кон'юнктурних умов та ідеологічних міркувань, без застосування навіть відомих положень теорії організації та управління, методичних рекомендацій. Державна бібліотечна політика розвивалася у межах організаційної перебудови бібліотечної справи не так на принципово нової технологічної основі, а орієнтувалася на організаційні перетворення, переважно з допомогою адміністративних рішень. Прикладами можуть бути такі великі загальнодержавні заходи, як:
1) Впровадження радянської (ідеологізованої) бібліотечно-бібліографічної класифікації (ББК) в універсальних публічних бібліотеках, що призвело до несумісності (розриву) з довідково-бібліографічним апаратом спеціальних бібліотек, нераціональними витратами на переклад бібліотечних каталогів на нову класифікаційну.
2) Створення адміністративним рішенням (постановою ЦК КПРС) ЦБС державних масових бібліотек без урахування додаткових витрат за перетворення матеріально-технічної бази бібліотек.
3) Розробка в масштабах країни проектів та програм автоматизації обласних та масових бібліотек без необхідного забезпечення фінансовими та технічними засобами для їх реалізації.
4) Розробка десятків загальнодержавних бібліотечних стандартів без механізму їх реалізації, розроблення організаційних та інших заходів щодо їх впровадження та вдосконалення.
5) Створення адміністративно-командним методом державної системи наукової та технічної інформації (ДСНТІ) -мережі інститутів, центрів та служб науковотехнічної інформації. Їм ставилося за провину виконання функцій, які більшою чи меншою мірою здійснювалися бібліотеками або базувалися на бібліотечно-бібліографічній діяльності.
Система ДСНТІ, яка має своєї джерелознавчої бази, змушена звертатися до джерел інформації, які у бібліотеках. Штучне протиставлення інформаційної роботи бібліотечної, як зовсім нової та відмінної від останньої, породило одночасне функціонування органів, діяльність яких багато в чому однорідна і зводиться зрештою до надання споживачам первинних та вторинних документів. Наявність двох органів - бібліотек і служб НТІ - з практично ідентичними функціями, більшість яких може виконуватися як одними, так і іншими, що мають слабку взаємодію між собою, призводить до того, що ряд функцій або ніким не виконується, або виникає невиправданий паралелізм, зайве ресурсне та технологічне дублювання в ик роботі. Практика підтвердила, що планомірне співробітництво бібліотек та служб НТІ на основі чіткого визначення загальних та специфічних функцій та впровадження сучасної комп'ютерної технології можуть забезпечити максимальну ефективність задоволення інформаційних потреб.
Надмірна централізація управління та директивні методи фактично позбавляли бібліотеки права самостійно обирати пріоритетні напрямки свого розвитку, а читачів безпосередньо впливати на зміст бібліотечної роботи. Розвиток бібліотечної справи визначалося без достатньо вивчених, диференційованих даних про дійсну потребу населення в бібліотечному обслуговуванні та ступінь задоволення цієї потреби.
Між сукупністю планів і програм був взаємної узгодженості і наступності, ув'язування цілей розвитку як бібліотечної справи загалом, і окремих бібліотечних мереж і напрямів діяльності бібліотек.
Причиною проблем і неузгодженостей в організаційних перетвореннях, що негативно впливають на ефективність бібліотечної справи, виступає відомчість, тобто замкнутість відомчих мереж від інших бібліотечних мереж, прагнення вирішувати питання організації бібліотечного обслуговування в основному виходячи з . У результаті це призводить до незбалансованого розвитку бібліотечної справи, диспропорцій. Кожне відомство встановлює свої нормативи для відкриття та функціонування бібліотек. Величина книжкових фондів визначається часто не реальними інформаційними потребами, а матеріальними можливостями організації, яка фінансує бібліотеку. Відомчість обмежує міжвідомчий обмін бібліотечним досвідом, викликає різнобій у практичному вирішенні однотипних питань, невиправдані витрати сил та коштів на паралельну роботу. Все це призводить до різної якості бібліотечного обслуговування населення в різних районах та містах та в різних організаціях та установах району чи міста. У складній ієрархії факторів, які негативно впливають на ефективність роботи бібліотек, відомчість відіграє особливу роль. Вона не тільки об'єднує інші фактори в важко переборну систему відносин, що склалися, а й посилює їх вплив, створюючи, таким чином, негативний ефект при вирішенні загальних для бібліотечної справи питань, ускладнюючи поширення передових методів роботи, що народилися в якійсь одній бібліотечній мережі. Відомчість стримує реалізацію резервів зростання ефективності, закладених на стиках бібліотечних мереж, виступає однією з головних перешкод формування цілісної (єдиної) бібліотечної системи країни.
Вирішення завдань ефективності бібліотечної роботи безпосередньо визначається тим, наскільки швидко та успішно долатиметься відомча роз'єднаність бібліотек. Йдеться не про повне усунення всіх і всяких відомчих відмінностей, а про постійне та неухильне зниження ступеня роз'єднаності, посилення всіх форм міжвідомчої взаємодії та інтеграції бібліотек. Очевидно, що втрачати сьогодні хоча б одне з наявних відомчих джерел ресурсного забезпечення бібліотечної справи було б нерозумно. Так само нерозумно позбавляти фактичних власників бібліотек відомств права керувати ними та звільняти від відповідальності за їхній стан.
Тому "багатоукладносг" і багатовідомість бібліотечної справи не можуть не зберегтися і в найближчому майбутньому. Більше того, у міру зростання ролі відомств у науково-технічному прогресі галузі підвищується і відповідальність за якість, оперативність, дієвість інформаційного забезпечення галузі та, отже, ефективність роботи бібліотек.
Названі причини недооцінки об'єктивних підстав для організаційної діяльності не ізольовані. Вони діють у комплексі, у взаємозв'язку та у взаємовпливах, причому наявність одного не слабшає, а посилює дію інших. Особливо зауважимо відставання розвитку загальної теорії організації бібліотечної справи. А не вирішивши спільні питання теорії, ми не зможемо відповісти і на конкретні питання бібліотечної практики, не зможемо уникнути прорахунків та помилок.