Еволюція поглядів бібліотекознавців

У Білорусі до проблеми класифікації і типологізації бібліотек фахівці безпосередньо звернулися на початку 1990-х років, в першу чергу у зв'язку з необхідністю побудови національної системи законодавчих актів у галузі бібліотечної справи. У Концепції розвитку бібліотечної справи в Республіці Білорусь, розробленої в 1992 році найбільш авторитетними фахівцями республіки, в якості основного критерію класифікації розглядалося соціальне призначення бібліотек. Відповідно до цього критерієм бібліотеки ділилися на публічні та спеціальні. До першого типу авторами концепції віднесені національна, обласні, районні, міські та сільські бібліотеки; до другого - наукові, навчальні, виробничі. В залежності від форми власності бібліотеки також ділилися на засновані на державній, колективного та індивідуального (приватної) власності.

У Законі Республіки Білорусь "Про бібліотечну справу" (1995) спеціально класифікація бібліотек не наводиться, проте в якості основних елементів системи називаються публічні та спеціальні бібліотеки. У новій редакції цього закону, прийнятої в 2002 році, наведено класифікацію бібліотек за чотирма ознаками: формі власності, значенням, змістом фондів і призначенням. Відповідно до першої ознаки в законі виділені державні та приватні бібліотеки. За значенням законодавці пропонують розрізняти національну, республіканські, обласні, міські, районні, селищ міського типу і сільські бібліотеки. Універсальні та галузеві бібліотеки, згідно закону, запропоновано виділяти в залежності від вмісту їх фондів, а публічні та спеціальні - за призначенням.

Бібліотеки діляться на типи і види, разом з тим не називають їх, що робить класси фікацію бібліотек неможливою.

Особливо гостра потреба в обгрунтованої класифікації бібліотек, побудованої за принципом не перетинання поділів, виникла у зв'язку з розробкою в Білорусі стандарту по бібліотечної статистики та загальнонаціональної форми статистичної звітності для бібліотек, в СТБ 7.20-2000 "Бібліотечна статистика" по різних ознаках виділені 22 групи бібліотек.

Проблемою класифікації та типологізації бібліотек займаються також бібліотекознавці зарубіжних країн, але пропоновані ними схеми не можуть служити зразками, так як для них характерні ті ж недоліки, що і для розглянутих вище. Так, згідно з міжнародним терминологическому стандарту ІСО "Документація та інформація", слід виділяти такі типи бібліотек: загальна, спеціальна, наукова, довідкова, національна, депозитарна, авторського права, публічна. Стандарт ІСО по бібліотечної статистики наказує класифікувати бібліотеки на національні, вищих навчальних закладів, спеціальні, інші головні неспеціалізовані, публічні, шкільні та пересувні.

Відповідно до класифікації ЮНЕСКО, бібліотеки поділяються на національні, вузівські інші важливі неспеціалізовані, спеціальні, шкільні та публічні. Цих же підходів дотримується ЮНЕСКО і в опитувальних листах по бібліотечної статистики, призначених для збору відомостей про діяльність бібліотек різних країн. Статистичний щорічник ЮНЕСКО об'єднує всі бібліотеки світу в чотири групи: національні, публічні, шкільні бібліотеки та бібліотеки вузів.

Схожа з ЮНЕСКО класифікація бібліотек розроблена та фахівцями Європейського союзу. В рамках проекту "LIBECON 2000", що здійснюється в рамках довгострокової програми ЄС "Telematics", вони, використовуючи досвід ЮНЕСКО та ISO, ділять бібліотеки 29 європейських країн (членів ЄС, учасників Європейської угоди про вільну торгівлю східноєвропейських учасників Угоди з ЄС) на 6 груп: національні, вищих навчальних закладів, публічні, спеціальні, інші уНеспеціальние, шкільні.

Бібліотекознавці США виділяють наступні типи бібліотек: національні, наукові фундаментальні, публічні, шкільні та спеціальні. У стандарті ФРН з бібліотечної статистики виділені наступні групи бібліотек: національні та центральні галузеві, регіональні, вищих навчальних закладів, спеціальні, публічні, шкільні.

Наведені приклади зарубіжної класифікації є типовим зразком відсутності єдності поділу і тому не можуть бути прийняті за основу для розробки національної класифікації та типологізації бібліотек.

Отже, дана проблема має не тільки вітчизняне, а й міжнародне значення.

Таким чином, фахівцям до теперішнього часу не вдалося вирішити проблему класифікації та типологізації бібліотек. Ю.Н. Столяров бачить дві основні причини такого затяжного кризової ситуації в рішенні даного питання: "... по-перше, тривала самоізоляція бібліотекознавства ... небажання користуватися досягненнями і методами інших наук, в даному випадку логіки, філософії, наукознавства. По-друге, властивий радянського періоду нашої історії ... авторитарний науковий стиль".